Після приходу до влади 28-річний Дарій, син Гістаспа, четвертий перський цар з династії Ахеменідів, придушив повсталі проти нього Елам та Вавилон і того ж 522 року до н.е. утвердився на престолі Єгипту. Через шість років він здійснив успішний похід на Схід, приєднавши долину Інду, після чого рушив на Захід, де йому підкорились острови Самос і Хіос в Егейському морі.
У пошуках союзників для завоювання Еллади Дарій спробував заручитись підтримкою скіфських племен, однак його пропозиція одружити свого сина Савлія з донькою царя Іданфірса була грубо відхилена. Це, як повідомляє Геродот у своїй «Історії», викликало бажання «покарати скіфів за спустошення Мідії» сотню років перед тим, і Дарій надіслав проти них невеликий загін на чолі із Аріарамном, сатрапом Кападокії. З походу морем через Понт Евксинський перси повернулись із великою кількістю рабів і полонених з числа скіфської знаті, серед яких був і брат царя Марсагет.
Швидкий успіх розвіяв останні сумніви Дарія у доцільності походу далеко на північ, де «текли повноводні ріки» і «за давніми переказами були незліченні скарби». За його наказом по всій країні було зібране величезне військо, яке навесні, імовірно, 513 року до н. е. під командою полководця Мегабаза рушило із Суз «царською дорогою» до Сард у Лідії і далі до Халкедону, де під керівництвом грецького інженера Мандрокла з Самоса вже був готовий 750-метровий понтонний міст через Босфор. Він настільки вразив Дарія, що поблизу моста були поставлені два стовпи з білого мармуру, на одному з яких перською, на іншому грецькою, були зазначені всі підвладні персам племена і народи, які взяли участь в переході через протоку, що відділяла Азію і Європу.
По той бік Босфору перського царя вітали представники грецьких полісів, що прибули за його наказом. Серед них Мільтіад, тиран Херсонесу Фракійського (майбутній герой Марафонської битви), Гістіей мілетський, Лаодамант фокейський, Еак самоський (син Сілосона-молодшого), Коес лесбоський і Страттіс хіоський. Еолійськими кораблями командував Арістагор кімський. Тирани міст з берегів Гелеспонта (Дарданелл) і Пропонтиди (Мармурового моря), — Абідоса, Візантія, Лампсака, Кізіка та інших — теж привели свої кораблі.
Греки морем дістались гирла Істра (Дунаю), через який у місці, що «два дні вище по течії», де «ріка не ділиться на рукави», збудували ще один міст. Дарій прибув до нього «землями, де росте трава вище людини», зводячи на своєму шляху кам'яні пагорби на відзнаку підкорення одрісів, скірміадів, ніпсеїв і гетів — «найсміливих і найчесніших з фракійців», єдиних, хто зважився на опір незліченому перському війську. Імовірно Дарій мав намір дістатись Кавказьких воріт (Дербентського проходу), через який скіфи століття перед тим вторглися в Мідію і Лідію, бо наказав зруйнувати міст, але за порадою Коеса лесбоського зберіг для себе шлях до відступу з «країни де, немає міст». Залишаючи греків стерегти його, Дарій вручив їм ремінь з шістдесятьма вузлами: «Розв'язуйте кожен день по одному вузлу; якщо мине число днів, позначених ними, і я не повернуся, пливіть назад».
Десь у червні перське військо вступило у скіфський степ.
На третій день походу вдалині почали з'являтись перші вершники, наздогнати яких персам не вдавалось — на військовій раді скіфів і союзних їм савроматів, гелонів і будинів було вирішено не вступати з Дарієм у відкритий бій, а відступаючи, заманити його якомога далі від переправи, час від часу атакуючи перські загони.
Чим далі на схід, тим пустельнішою ставала місцевість. Міст і доріг не було, став відчуватись брак фуражу і води — скіфи перед відступом переганяли худобу на нові пасовиська, засипали джерела і спалювали степ на шляху персів.
Ідучи вздовж узбережжя Меотидського озера (Азовського моря), у серпні Дарій дістався ріки Оар у Приазов'ї. Переслідуючи скіфів, він повернув на північ, перейшов ріку Танаіс (Сіверський Донець і нижня частина Дону) і опинився перед пустелею, за якою кочували тиссагети. Дарій наказав звести вісім укріплених пунктів на відстані «півдня шляху» один від одного, а сам рушив далі на північ. Спаливши у землях гелонів їх «дерев'яне місто», Дарій наказав полишити недобудовані форти і повертатись назад.
Скіфи і далі тримались на відстані одноденного переходу, заманюючи персів значно північніше навмисно залишеними поблизу невеликими стадами худоби. На правобережжі Борисфена почали з'являтись вже великі скіфські загони, але вони і далі уникали бою.
Як стверджує Геродот, Дарій остаточно вирішив відступити коли від скіфського царя Іданфірса прибув вістовий з незвичним посланням. Вручені ним миша, жаба, птах і п'ять стріл, як пояснив один із радників царя, натякали: «Якщо ви, перси, не полетите в небо, як птахи, не зариєтеся глибоко в землю, як миші, або не стрибнете в болото, як жаби, то ви будете вбиті цими стрілами і не повернетеся додому».
Неподалік перського табору почалось шикування скіфських військ, проте битви не сталось і на цей раз: зваживши на ситуацію, Дарій з настанням темноти з добірною частиною війська залишив табір і форсованим маршем рушив до Істру.
Дарію пощастило: відведені на похід 60 днів вже давно минули, але за наполяганням Гістіея, тирана Мілета, греки не зруйнували міст і, дочекавшись на повернення свого володаря, допомогли йому з військом переправитись через Істр і дістатись Херсонесу Фракійського, а звідти — Малої Азії.
Залишений у Гелеспонті сатрапом царський полководець Мегабаз у наступні два роки остаточно підкорив багаті лісами, золотом та сріблом Фракію та Пеонію і змусив македонського царя Амінта визнати зверхність Ахеменідів. Він з ревністю поставився до винагородженого за вірну службу великими володіннями у Фракії Гістіея, і за його намовлянням той був викликаний до Суз, щоб бути постійним «царським співтрапезником і радником».
Посаджений у Мілеті тираном зять Гістіея і його двоюрідний брат Аристагор у 499 році до н. е. очолив перський похід на завоювання острова Наксос, після провалу якого підняв повстання проти Ахеменідів. Воно поширилось на всю малоазійську Іонію і привело до півстолітньої Греко-перської війни.
Коментарі
Дивіться також
• Перське завоювання Вавилону, 539 до н. е.
• Дарій Великий — цар Персії, 522 до н. е.
• «Історія» Геродота, 449 до н. е.
• Скіфський похід Філіпа ІІ Македонського, 339 до н. е.