У ході Великої грецької колонізації на початку VI ст. до н.е. на території Керченського і Таманського півостровів вихідцями з Мілету було засновано десятки колоній. Для захисту своїх володінь від набігів скіфських племен у кінці VI ст. до н. е. вони уклали симмахію (військово-оборонний союз) і амфиктіонію (релігійний союз), провідну роль у якому було відведено Пантікапею (сучасна Керч), де правила колегія архонтів мілетського роду Археанактидів. У 480 році до н. е. симмахію було перетворено на спадкову монархію.
У 438 р. до н. е. дочка останнього з Археаноктидів, у якого не було прямих спадкоємців по чоловічій лінії, взяла шлюб з представником фракійського царського роду Спартоком, який згідно давньогрецькому історику Діодору Сіцілійському «отримав владу» і став першим царем з династії Спартокідів. Через п'ять років йому наслідували сини Сатір і Селевк. По смерті брата десь у 429-28 роках до н.е. Сатір І став одноосібним правителем Боспорського царства, невеличкої областї біля устя Меотійського озера (Азовського моря). Він кардинально змінив політику своїх попередників, які воліли за краще не втручатись у справи сусідніх самоврядних грецьких полісів, навіть тих, які з тих чи інших причин вийшли з-під влади . Однією з перших до Боспорського царства була приєднана Фанагорія, між 410 і 405 роками до н. е. — Кіммерік та Німфей.
Наступною ціллю Сатіра стала Феодосія. Місто, що переживало період розквіту, володіло родючими навколишніми землями, мало велику гавань, що, згідно Страбону, могла вмістити «100 кораблів», і було основним конкурентом Пантікапея на шляху до торговельної гегемонії у Понті Евксинському (Чорному морі).
Приводом до оголошення війни стало надання Феодосією притулку боспорським вигнанцям, які нібито готували державний переворот з метою усунення Сатіра І від влади, і десь у 390 році до н. е. боспорська армія і флот взяли Феодосію в облогу. На її заклик про допомогу відгукнулись торговельні партнери Феодосії союзні Афінам мегарські поліси Херсонес (нині Севастополь) і Гераклея Понтійська (нині Ереглі, Туреччина). Надіслані ними провізія, війська і флот дозволили відбити кілька спроб штурмів і протриматись Феодосії, доки наступного року Сатір не помер під її стінами, дізнавшись, як повідомляє Демосфен, про загибель сина Метродора, відправленого заручником до ворожої Синдики, і спустошливі рейди синдських племен боспорськими володіннями.
Левкон, що зайняв престол по смерті батька, був змушений замиритись з синдами, щоб зібрати достатні військові сили для нової облоги Феодосії, на допомогу якій Гераклея надіслала родоського стратега Мемнона. Той під приводом переговорів відправив до Левкона послом «Архібіада, а разом з ним олінфського кифареда Арістоніка, [який] в той час користувався найбільшою славою у еллінів», щоб по кількості людей, які збиратимуться на його виступи, «дізнатися розмір ворожих міст і кількість їх жителів». Зібравши необхідну інформацію і зумівши підкупити боспорських трієрархів (морських офіцерів), посольство повернулось до Феодосії, а її військовий флот за підтримки флотів Гераклеї і Херсонеса рушив до східного узбережжя Криму, де союзники висадили десант і розграбували міста й поселення.
Скрутне становище змусило Левкона на кілька років зупинити війну, за які він не лише відновив економічний стан держави, а й першим в історії Боспору налагодив у Пантікапеї карбування золотої монети. Уклавши союз зі скіфами, Левкон разом з якими рушив під стіни Феодосії, блокованої з моря боспорським флотом. На цей раз Гераклея, де через тривалу війну почався економічний спад й загострилась політична боротьба, і залежний від неї Херсонес надати допомогу Феодосії не змогли. Опинившись один на один з Боспорським царством, вона досить довго протрималась в облозі, доки у середині 350-х років не була взята штурмом.
Місто втратило автономію, увійшовши до складу Боспорського царства, на відзнаку чого Левкон став носити титул «архонт Боспора і Феодосії».
Приєднані родючі землі і новий великий порт дали змогу Боспорському царству стати одним з головних постачальників хліба на ринок античного світу, куди у рік вивозилося більше 400 тис. медимнів (16 тис. тон) зерна, завдяки чому Левкон замирився з Афінами, з якими налагодив взаємовигідну торгівлю. Він воював до своєї смерті в 349 році до н.е. й приєднав до Боспорського царства Синдику і землі підкорених племен маітів, торетів, дандаріїв та пессів на Таманському півострові, Кубанському пониззі і Східному Приазов'ї, передавши у спадок своїм синам Спартоку II і Перісаду одну з найбільших держав Чорномор'я.
Коментарі
Дивіться також
• Третя Македонська війна, 171 до н. е.
• Скіфсько-херсонеська війна, 110 до н. е.