Перші письмові згадки про «Висячі камені» на горбистій пустці поблизу міста Солсбері на півдні Англії відноситься до 1130-х років, коли в короткому переліку вартих уваги пам'яток Англії про них згадав Генріх Хантингдонський в «Історії англійського народу», а Джефрі Монмутський в «Історії королів Британії» пов'язав будівництво «Кам'яного кола» з магією чаклуна Мерліна, вірного помічника легендарного короля Артура.
Перша книга про Стоунхендж вийшла друком у 1652 році — англійський королівський архітектор Ініго Джонс за дорученням Якова I першим дослідив комплекс, прийшовши до висновку, що це римський храм, присвячений богу неба Каелусу. Інтерпретації наступних дослідників, які вже остаточно відійшли від надприродного походження Стоунхенджа, включали допотопний храм часів Ноя, фінікійські каменоломні, місце коронації датських королів та храмова споруда друїдів, версія, яка домінувала до початку XX століття, коли йому стали припсувати роль астрономічного календаря давніх кельтів.
Наукові дослідження Стоунхенджа, які розпочались у 1800-х роках, проходили з великими, мало не півстолітніми, перервами і лише з 1950-х років стали систематичними, дозволили виявити могильники з численними бронзовими предметами, визначити походження багатотонних каменів, котрі доставлялися з каменоломень за 300 кілометрів, і виявити, що будівництво велось у кілька етапів, розділених між собою сотнями років.
У 1960-х роках завдяки радіовуглецевому аналізу вдалось встановити, що близько 3100 року до н. е. на місці Стоунхенджа був викопаний круглий рів діаметром 110 метрів, що слугував могильником для тварин і мав два входи з півдня та північного сходу. Приблизно через століття з його внутрішньої сторони на місці викорчуваних дерев було обладнано 56 рівновіддалених одна відної ям, заповнених крейдою. Видимих залишків другого етапу будівництва Стоунхенджа не збереглось, але про існування в середині рондели дерев'яної будівлі і дерев'яних воріт з північного боку, а також ще одного шару кісток у рові та слідів трупоспалення в деяких ямках по периметру свідчать знайдені рештки, датовані 2900 роком до н. е.
Третій етап, якому ми завдячуємо сучасним виглядом Стоунхенджу, розпочався десь через триста років і тривав дев'ять століть. Спочатку зсередини земляного валу двома концентричними півколами було поміщено 80 стоячих п'ятиметрових каменів з піщаника, кількох різновидів магматичних порід, але головним чином голубого долериту, які були доставлені за 240 км з південного Вельсу. Після цього біля рову було поставлено чотири (збереглось дві) гігантські чотиритонні кам'яні колони, що вказували на чотири проміжні напрямки світу, а в центрі — шеститонний моноліт із зеленого слюдяного піщаника, доставлений також з Вельсу. У цей же час від північно-східних воріт до річки було зведено два паралельні рови довжиною 3 км.
Основна фаза будівництва Стоунхенджа тривала в період приблизно 2440 — 2100 років до н. е. — з каменоломень за 30 км було привезено і встановлено 30-метровим колом сімдесят п'ять 25-50-тонних каменів з пісковика, накритих пласкими кам'яними перемичками довжиною 3,2 м, а в центрі було поміщено п'ть П-подібних каменів вагою близько 50 тон. Їхні поверхні були відшліфовані (на деяких були викарбувані малюнки), спеціальним чином їм була надана належна форма, а надійне з'єднання було здійснено за допомогою спеціальних штифтів. Приблизно через двісті років частина долеритових монолітів була замінена на нові, а на останньому етапі, близько 1700 року до н. е., навколо внутрішнього кільця каменів було викопано два ряди лунок, заповнених дрібним камінням, а десь через століття будівництво Стоунхенджа було припинено.
Розкопки і реставрація Стоунхеджа почалась у 1901 році і тривала більше 60 років, за які було знайдено багато нових артефактів, включаючи тіло т. зв. «лучника Стоунхенджа», похованого у 2300 році до н. е., деякі камені було вирівняно, інші — закріплено на бетонних фундаментах. На сьогодні Стоунхендж та його околиці включені в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і є одним із найзнаменитіших археологічних пам'яток в світі.
Коментарі
Дивіться також
• Гозекське коло, 4900 до н. е.
• Місто-держава Урук, 3500 до н. е.
• Піраміда Джосера, 2650 до н. е.
• Гейдельберзька людина, 1907