Після переможного завершення у 290 році до н. е. півстолітньої війни з самнітами під контролем Римської республіки опинилась центральна частина Апеннінського півострова між рікамии Арно на півночі і Авфід (нині Офанто) на півдні. Ще далі на південь, в Луканії і Апулії, лежали численні колонії і міста т. зв. Великої Греції, найпотужнішим з яких був Тарас (чи Тарент на латинський манер, нині — Таранто в Італії), майже ровесник Риму, заснований дорійцями зі Спарти. Місто домінувало у регіоні, століттями вело війни з місцевими італійськими племенами, часом, спираючись на допомогу сицилійських Сіракуз, Епіру у континентальній Греції та Карфагену.
З розширенням римського впливу по захист від самнітів, лукінців та брутіїв і для вирішення конфліктів між собою грецькі колонії все частіше стали звертатись до Риму, який розмістив свої гарнізони у Кротоні, Локрі та Регії. Це привело до напруженості у стосунках двох найбільших міст Апеннін. У, і у 282 році до н. е. тарентиці напали на римську ескадру, яка несподівано з'явилась у їх водах, — чотири кораблі потопили, а один захопили «з усіма на борту», як повідомляє Аппіан Олександрійський у своїй «Римській історії». Достовірно причини нападу так і залишились нез'ясованими — послів, які прибули в Тарент, щоб отримати пояснення і повернути полонених, принизили і вигнали. Римський сенат негайно оголосив війну, і у 281 році до н.е. переможець самнітів консул Луцій Емілій Барбула легко здолав тарентинців і розорив місто.
Таренту був запропонований мирний договір, думки містян щодо якого розділились. Тривалі переговори перервало прибуття тритисячного загону на чолі із радником епірського царя Кінеєм. Римлянам довелось відступити.
Ранньою весною 280 року до н. е. у Таренті висадився і сам Пірр, цар Епіру, триюрідний брат (по матері) Олександра Великого, ветеран доленосної для греків битви біля Іпси. Давно шукаючи нагоди розширити свої володіння за рахунок Італії і Сицилії, він прийняв пропозицію налаштованої проти римлян демократичної партії тарентинців і на позичені у селевкідського царя Антіоха I гроші спорядив військо, яке переправив на позичених у македонського царя Антигона II Гоната кораблях: 20 тисяч гоплітів з Епіру та Македонії, 5 тисяч піхоти та 2 тисячі кінноти з Єгипту, 500 метальників з пращі і 2 тисяч лучників з Родосу, 3 тисячі важких кавалеристів з Фесалії і 20 ніколи раніше небачених в Італії бойових слонів.
В очікуванні обіцяних Тарентом йому в допомогу 50 тисяч піхотинців і 20 тисяч вершників Пірр став табором біля колонії Гераклея на березі ріки Сіріс (сучасна Сінні).
Тим часом Рим мобілізував вісім легіонів і війська союзних племен, загалом десь зо 80 тисяч чоловік. Частина з них пішла на північ для стримування етрусків і венетів, щоб запобігти їх можливому союзу з греками, частина — залишилась для оборони столиці, а більшість — 45 тисяч (20 тисяч легіонерів, 17 тисяч важкої піхоти і 5-8 тисяч кінноти) на чолі з консулом Публієм Валерієм Левіном, рушила на південь.
Дві армії — вперше в історії римо-грецьких боєзіткнень — зійшлись на правому березі Сіріса. Пірр повів за собою кінноту, за нею у бій вступила піхота. Однак сім атак знаменитих македонських фаланг не змогли порушити стрій римських легіонів. Грецьким військом пішла чутка про загибель царя і Пірр без обладунків верхи проскакав перед строєм, щоб підбадьорити фалангістів. У відчайдушній спробі він кинув у бій слонів: «луканські воли», як їх згодом назвали римляни, розлякали кавалерію супротивника, полишені без захисту легіони втратили бойовий порядок й були добиті фесалійською важкою кіннотою.
У битві під Гераклеєю римляни втратили від 7 до 15 тисяч убитими і десь до 2 тисяч полоненими, греки — від 3 до 11 тисяч загиблими.
Перемога Пірра була безумовною, на його бік перейшли грецькі міста, раніше прихильні римлянам, і, поповнивши армію місцевим ополченням, він рушив на північ. До нього приєдналось військо самнітів і лукіанців, але і з такою силою без облогових машин взяти Капую і Неаполь Пірр не зміг. Розоривши Кампанію, він підступив аж до самого Риму, куди відіслав Кінея, щоб укласти договір на власних умовах і тріумфально вступити у місто.
Переговори затягнулись, сенат вагався, але зрештою відхилив пропозицію про мир чи навіть перемир'я, натомість постановив зібрати два нових легіони.
З настанням холодів Пірру довелось повертатись в Тарент.
Всю зиму обидві армії готувались до війни. Навесні 279 року до н. е. Пірр знову рушив у похід і під Аскулумом (нині Асколі-Сатріано) вдруге зійшовся у битві з римлянами, яких повів у бій консул Публій Децій Мус. З кожного боку було десь по 40 тисяч чоловік — крім регулярних військ, під знамена обох армій стали місцеві племена. Проти слонів римляни змайстрували кілька сотень спеціальних чотириколісних возів, де під міцним укриттям сиділи солдати, озброєні гарпунами, серпами, тризубцями та смолоскипами на довгих жердинах. Горбиста місцевість з перелісками завадила грекам сповна скористатись своєю перевагою у кінноті, і обом арміям — належно тримати стрій піхотними колонами.
На чию користь закінчився дводенний бій невідомо: кожна зі сторін заявила про власну перемогу, хоча обидві зазнали великих втрат, — десь понад третину убитими з кожного боку. Дізнавшись якою ціною дістався успіх, Пірр, як стверджує Плутарх, нібито заявив: «Ще одна така перемога і я залишуся без війська».
Розуміючи, що поповнити армію вже нема звідки і більшого в Італії не досягнути, Пірр того ж року на запрошення Сіракуз з рештками своїх загонів рушив до Сицилії, звідки за два роки витіснив карфагенян. З великим флотом і новою армією навесні 275 року до н. е. він повернувся на Апенніни і під Беневентом у Кампанії втретє зійшовся з римлянами, яких на цей раз у бій повів консул Маній Курій Дентат. Жодна зі сторін знову не досягла переконливої перемоги.
Виснажений великими втратами і не маючи змоги зібрати достатньо війська, щоб підтримувати встановлену на Сицилії диктатуру і протистояти спробам реваншу карфагенян, Пірр вирішив за краще повернутись у Грецію, яка переживала період воєн «всіх проти всіх». З новою армією він за два роки здолав Антигона II Гоната й удруге посів македонський престол, однак завоювати Пелопоннес не зміг: Пірру не здалась ні взята в облогу Спарта, під стінами якої загинув його старший син Птолемей, ні Аргос, у битві за який в 272 році до н. е. загинув він сам.
Того ж року, вже по смерті Пірра, Рим нарешті захопив Тарент, останню грецьку колонію в Італії.
ВІД ПЕРШИХ ГРОМАД ДО ПЕРШОЇ ІМПЕРІЇ
Коментарі
Дивіться також
• Битва при Аллії, 390 до н. е.
• Битва біля Іпси, 301 до н. е.
• Битва при Каннах, 216 до н. е.
• Римське завоювання Македонії, 171 до н. е.