Мінойська цивілізація, що бере свою назву від імені міфічного Міноса-старшого, сина фінікійської принцеси Європи і бога Зевса, який, перетворившись на білого бика, викрав її і відвіз на Крит, зародилась задовго до 3000 року до н.е., яким датується початок бронзового віку. Сучасні дослідження ДНК свідчать, що предки мінойців по жіночій лінії прибули на острів з Пелопоннесу близько 9 тисяч років тому, а по чоловічій — із західного узбережжя Малої Азії на чотири тисячі років пізніше.
Близько 1900 року до н. е. на Криті починали зводитись багатоповерхові кам'яні палаци, навколо яких формувались перші міста-держави Кносс, Фест та Маллія. Через двісті років вони були зруйновані через природні катаклізми чи вторгнення з Анатолії, після чого були відбудовані у значно більших масштабах, а мінойська матеріальна культура завдяки активній морській торгівлі поширилась за межі Криту — не лише на материкову Грецію, але й на Кіпр, у Ханаан і Єгипет, звідки були запозичені папірус та ієрогліфи, що стали основою для критського письма.
Свого найбільшого розквіту Мінойська цивілізація досягла у XVIII-XVII століттях до н. е., коли Крит підкорив Кікладські острови в Егейському морі, а також узбережжя Малої Азії та Аттику, де були засновані мінойські колонії. Розшифровка давніх критських писемних джерел дозволила припустити його близькість із західносемітською мовою, якою говорили у Фінікії і прилеглих регіонах, а знайдені археологічні артефакти — що мінойська релігія була в значній мірі матріархальною, включала серед іншого культ Богині родючості і Покровительниці тварин, а також культ бика, роги якого мали священний символічний смисл.
Згідно із прийнятою зараз теорією, занепад Мінойської цивілізації почався після 1630 року до н. е., коли на острові Тіра (нині — Санторін), за 120 км від Криту, відбулось надпотужне виверження вулкану, яке привело до занурення частини острова під воду на 300-400 метрів. Після заповнення жерла вулкану водою стався вибух, потужністю близько 200 тисяч атомних бомб, скинутих на Хіросіму, викид до 60 км3 гірської породи (втричі більше, ніж при виверженні вулкану Кракатау у 1883 році), який супроводжувався потужним зелетрусом і цунамі з хвилями висотою до 17 метрів[1].
Вивереження Тіри призвело до спустошення мінойських поселень на Кікладських островах, що вкрились шаром пемзи, руйнації міст Кносс і Фест на острові Крит, апокаліптичних злив у Єгипті і кліматичних змін у Скандинавії, Гренландії, Північній Америці та Китаї, де згідно «Бамбуковій хроніці», стали причиною трирічного неврожаю, масового голоду, і, як наслідок, падіння династії Ся.
Незважаючи на те, що зруйновані критські міста були з часом відбудовані (а деякі, як, наприклад, Маллія, вціліли), викликаний природніми катаклізмами занепад морської торгівлі у Східному Середземномор'ї підірвав економічну основу існування мінойських колоній, призвів до їх ослаблення і нездатності протистояти експансії ахейців (або данайців за Гомером), які з початку II-го тис. до н. е. мігрували з Придунайських низовин у Фессалію і Пелопоннес, а з близько XVI століття до н. е. почали переселятись на Крит, перетворивши за сто років Кносс у політичний центр ахейської федерації.
Витіснивши Мінойську культуру власною, відомою як Мікенська (за назвою однойменного міста на півострові Пелопоннес), ахейці колонізували Кіклади та численні острови в Егейському морі, запозичили критське письмо, яке поширили материковою Грецією, де заснували низку поселень, на місці яких згодом виросли античні міста-держави Коринф, Афіни, Дельфи та Фіви. Під натиском ахейців частина мінойців була витіснена на Кіпр, де асимілювалась тевкрами (засновниками давньої Трої), в сучасну Сирію, де заснували місто-державу Угаріт, завойоване в XIV столітті до н. е. Хеттським царством, і в гірські райони Криту, де пам'ятки мінойської культури датуються III століттям до н. е., коли їх завойовники вже дев'ять століть як були підкорені дорійцями, що прибули з півдня Балкан.
Примітки
Коментарі
Дивіться також
• Заснування Афін, 1556 до н. е.
• Катастрофа Бронзової доби, 1206 до н. е.
• Місто-держава Спарта, 1000 до н. е.
• Загибель Помпеї, 79
• Виверження вулкану Тамбора, 1815
• Виверження Кракатау, 1883
• Падіння Тунгуського метеориту, 1908
• Найбільший землетрус у Європі, 1908
• Історія народонаселення Землі (інфографіка)