Більшу частину свого правління Сеті I, другий фараон XIX династії Нового царства Єгипту, провів у війнах на Синаї, у Ханаані та Ливані, відбив кілька нападів лівійських племен і придушив повстання у Нубії, завдяки чому відновив могутність Єгипту, втрачену в часи Ехнатона. На дев'ятому році свого правління він проголосив свого старшого сина Рамзеса принцем-спадкоємцем і разом з ним досягнув свого найбільшого військового успіху — перемоги над Хеттським царством у битві біля Кадеша (у сучасній Сирії), куди вони удвох тріумфально вступили у 1281 році до н. е. і де через чотири роки на честь перемоги була зведена пам'ятна стела.
У 1279 році до н. е. Сеті помер, й на престол зійшов 20-літній Рамзес II. Свою першу перемогу він отримав у морській битві проти «народів моря» на другому році свого правління, здійснив два походи на придушння заколотів у Нубії і в подальшому вів успішні завойовницькі війни проти хеттів у Малій Азії, а також проти Сирії і Фінікії.
Того ж 1278 року до н. е. на східному березі дельти Нілу на місці літньої резиденції свого батька Рамзес збудував нову столицю держави місто Пер-Рамзес (нині — Кантір), з якого, як вважається, почався масовий вихід ізраїльтян з Єгипту, описаний в Біблії. Рамзес розбудовував міста, закладені ще за часів його батька, розширив Луксорський храм та найбільший храмовий комплекс Стародавнього Єгипту у Карнаку, а також зводив багаточисельні нові культові споруди у тому числі і грандіозних розмірів заупокійний храм у Фівах.
Після поразки у 1274 році до н. е. у другій битві при Кадеші, в якій єгипетські війська зазнали великих втрат, Рамзес II фактично припинив проводити воєнні кампанії. Через п'ять років він уклав із Новохеттським царством мирний договір, скріплений його одруженням на доньці царя Хаттусілі III, що прийняла єгипетське ім'я Маатхорнефрура («Краса Сонця»). Перший відомий в історії мирний договір тривав понад століття і посприяв небувалому підйому економічного життя на Близькому Сході.
За часів царювання Рамсеса II особливим шануванням користувалися культи Амона, Ра, Птаха і Сета, а в останні свої роки він і сам був обожнений як «Велика Душа Ра-Хорахте», ставши втіленням бога Сонця на землі. Культ Рамзеса процвітав у деяких містах Єгипту і через тисячу років по його смерті.
Помер Рамзес II у липні чи серпні 1213 року до н.е. на 67-му році правління, переживши дванадцятьох своїх синів із близько півсотні (крім того він мав більше сорока доньок). Його поховали у недобудованій в Долині Царів, яка сильно постраждала від природного вливу і давніх грабіжників могил. Тіло Рамзеса довелось чотири рази переховувати і у підсумку воно разом з муміями фараонів Тутмоса III та Рамзеса III довгий час зберігалось в одній із скельних печер поблизу Фів, де й було виявлене в 1881 році.
У 1976 році мумія Рамзеса II була законсервована заново в паризькому Інституті людини. Проведена судово-медична експертиза виявила, що він мав зріст десь 1,70 м, був рудоволосим, страждав від поганого кровообігу, хворів на вітиліго і артрит, який змушував його принаймні останнє десятиліття життя ходити згорбленим, мав бойові поранення і серйозні проблеми із зубами, від інфекції у яких імовірно і помер.
Наступником Рамзеса II став його тринадцятий син, уже майже 70-літній Мернептах. На час його десятилітнього правління припала навала «народів моря», що привела до цивілізаційного катаклізму, відомого катастрофа Бронзової доби, в якій Єгипет був чи не єдиним на Близькому Сході і у Середземномор'ї, що вистояв і зберіг свою державність.
Коментарі
Дивіться також
• Нефертіті — Велика дружина фараона, 1351 до н. е.
• Шешонк I — засновник Лівійської династії Єгипту, 943 до н. е.
• Яхмос II — останній великий фараон Єгипту, 570 до н. е.
• Бронзовий вік (інфографіка)