Дорійські завювання близько 1200 року до н. е. привели до занепаду Мікенської цивілізації (за назвою однойменного міста на півострові Пелопоннес), ліквідації в Аттиці царського правління, загальної деградації грецьких міст через втрату ними торговельних контактів, ремісничих навичок і писемності. Період, відомий як «Темні століття», тривав приблизно до середини IX століття до н. е., коли завдяки розвитку техніки обробки заліза та будівництва, почалось економічне та культурне зростання і відродження регіону. Згідно міфології, десь через півстоліття після Троянської війни на південному сході Пелопоннесу виникла дорійська держава Лаконія на чолі з царем Лакедемоном, сином Зевса та німфи Тайгети, який одружився зі своєю небогою Спартою, онукою (чи правнукою) Лелега, що царював в Мегарі, місті за 40 кілометрів від Афін.
Археологічні ознаки поселення, названого Лакедемоном іменем дружини, датуються десь 1000 роком до н. е. (хоча є підстави вважати його існування й у додорійський період). Завдяки розташуванню в центрі родючої рівнини воно розвивалось успішніше за інші міста, пережило століття анархії і безвладдя перш, ніж з появою легендарного Лікурга не був сформований усний кодекс законів, відомий як «Велика Ретра». Завдяки реформам Лікурга «найгірш керовані люди в Греції», як називає їх Геродот, зуміли стати організованою спільнотою й відбулось формування олігархічної республіки, унікальної за своїм політичним устроєм.
Спарта була діархією і очолювалась одночасно двома архагетами, спадковими царями з родів Агідів і Єврипонтидів, започаткованих двома братами-близнюками, нащадками легендарного Геракла. Обидва царі, що мали рівні повноваження і могли діяти незалежно один від одного, були первосвящениками і займались найважливішими державними справами — спадщиною, усиновленням і дорогами. Вони також входили до спеціальної ради, герусії, де разом із обраними пожиттєво 28-а старійшинами з числа знатних громадян опікувались питаннями зовнішньої політики й кримінальними справами державного рівня, які часом виносились на голосування зборів громадян Спарти.
Цивільними, адміністративними і судовими справами загального рівня займалась колегія з п'яти ефорів, адміністраторів, обраних на рік зборами громадян. З часом до їх компетенції перейшло надзвичайно широке коло питань, включаючи скликання герусії, введення податків, контроль над діяльністю царів, зовнішня політика і оголошення воєн, а також головування на апеллах, щомісячних зборах гомеїв (громадян). Громадянська зрілість у Спарті наставала у 30 років й лише для тих мешканців держави (за рідкісними виключеннями), хто походив від інших гомеїв і пройшов агоге, десятилітній курс державного військово-фізичного виховання, після чого єдиним обов'язком громадян була військова служба. Більшу ж частину спартанського суспільства становили особисто вільні торговці й ремісники періеки та державні кріпаки-землероби ілоти, діяльність яких формувала економічну основу Спарти.
Експансія Спарти почалась з підкорення у середині VIII століття до н. е. усієї Лаконії і Мессенії, жителі яких були перетворені на ілотів. Через два століття спартанці почали війну з містом Тегея в Аркадії, яка склалась для них вкрай невдало. Поразка в
Після перемоги у 494 році до н. е. у битві під Сепеєю над військом міста Аргос союзниками Спарти стали міста Трезен, Тиринф, Епідавр, Ерміона, Сікіон і Фліунт, а згодом і поліси з-поза меж Пелопоннесу — Корінф, Лефкас, Мегара і Фіви та ряд дрібніших з регіонів Доріда і Фокіда. Конфронтація з Афінами не завадила Спарті разом з ними та Еретрією стати на чолі грецького союзу міст-держав у війні проти Персії. Легендарна битва при Фермопілах і перемога в 479 році до н. е. при Платеях, що поклала кінець Герко-перській війні, сприяли ще більшому піднесенню Спарти, яка на піку своєї могутності стала морською державою і гегемоном на всій території Греції після перемоги у 404 році до н. е. над Афінами у Пелопоннеській війні.
Однак жорстка політика Спарти щодо грецьких полісів невдовзі привела до війни з Фівами, на боці яких виступили Афіни, Корінф та Аргос, а згодом — і Персія, що прагнула зупинити спартанську експансію в Малій Азії. Зазнавши поразки у Коринфській війні, Спарта почала поступово занепадати і в 338 році до н. е. була змушена визнати зверхність Македонії царя Філіпа II, але так і залишилась непідкореною ні ним, ні його сином Олександром Великим.
У роки Пунічних воєн та перших двох Македонських Спарта була союзником Римської республіки. Проте непослідовна й агресивна політика її правителів зрештою привели до конфлікту з колишнім союзником й Ахейським альянсом грецьких держав, і в результаті Лаконської війни 195-192 років до н. е. загинув її останній цар Набіс, а сама Спарта, володіння котрої на той час обмежувались власне містом, припинила існування як держава і була підпорядкована місту Мегалополіс. Вона не відіграла вагомої ролі у роки Ахейської війни і після поразки союзу грецьких міст стала самоврядним полісом на території римської провінції.
Коментарі
Дивіться також
• Заснування Афін, 1556 до н. е.
• Катастрофа Бронзової доби , 1206 до н. е.
• Заснування Карфагену, 814 до н. е.
• Заснування Риму, 753 до н. е.
• Пердікка — перший правитель Македонії, 726 до н. е.
• Битва при Фермопілах, 480 до н. е.
• Перикл на чолі Афін, 461 до н. е.
• Завершення Пелопоннеської війни, 404 до н. е.