По смерті Олександра Великого гіганська держава, що простягалась від Греції до Індії, стала полем бою його найближчих сподвижників і у 312 році до н. е. її більша частина опинилась під владою Селевка Нікатора, на момент убивства котрого у 281 році до н. е. включала центральну Анатолію, Персію, Левант, Месопотамію та нинішні Кувейт, Афганістан та частини Пакистану і Туркменістану загальною площею майже 4 млн км2. Заснована ним держава стала центром елліністичної культури, що розпочала свою майже 250-річну експансію на Близький Схід і в Середнью Азію.
Переживши півстолітній підйом, Держава Селевкідів виявилась неспроможною втримати свої переферійні провінції, і вже в середині III століття до н. е. про свою незалежність заявили Бактрія, Согдіана, Каппадокія і Парфія.
Єдність держави вдалось відновити Антіоху Великому, однак його успіхи у війнах на Сході та проти Єгипту вселили в нього впевненість, яка привела до фатальних рішень, — заохочений легендарним Ганнібалом, він розпочав експансію на Захід у надії підкорити Грецію, але у 191-190 роках до н. е. зазнав двох нищівних поразок від Римської республіки. Обкладена величезною контрибуцією, Держава Селевкідів увійшла в період міжусобиць, заколотів і повстань, що на фоні перманентних воєн з Єгиптом і Парфією привело до її незворотнього розпаду — до 100 року до н. е. від гігантської території під владою Антіоха VIII Гріпа була лише столиця Антіохія з околицями і кілька міст у Сирії.
Існуючи певний час як буфер між Єгиптом і Понтом, що вів війну із Римом, у 83 році до н. е. Держава Селевкідів зазнала нападу Тиграна Великого — втрутившись у чергову міжусобицю на боці однієї із фракцій, він приєднав Сирію до Великої Вірменії. Однак після поразки Вірменії від римлян у 69 році до н. е. рішенням римського сенату державність Селевкідів була формально поновлена при повній васальній залежності від Республіки. У 66 році до н. е. проти Антіоха XIII виступив його двоюрідний брат Філіпп і за підтримки місцевих арабських шейхів йому вдалось захопити столицю. Вигнанець Антіох був змушений шукати захисту в Едессі, де через два роки, після відмови командуючого римською армією на Сході Помпея Великого виступити на його підтримку, був убитий за наказом місцевого князя Сампсікерама I. Маючи надзвичайні повноваження сенату, у 63 році до н. е. Помпей приєднав Державу Селевкідів до римської провінції Сирія.
Одинадцятий і останній представник династії Селевкідів «друг римлян» Філіпп II Філоромей востаннє згадується у 56 році до н е. як потенційний чоловік цариці Єгипту Береніки IV (сестри знаменитої Клеопатри VII). Однак цей шлюб не відбувся через пряму заборону проконсула Сирії Авла Габінія — наступного року він розпочав війну проти Єгипту, під час котрої Береніка була вбита, а на престолі було поновлено її батька, «союзника і друга римського народу» Птолемея XII Авлета.
Коментарі
Дивіться також
• Битва біля Іпси, 301 до н. е.
• Третя Македонська війна, 171 до н. е.
• Римське завоювання Єгипту, 30 до н. е.
• Римське завювання Дакії, 106