25 квітня 1923 року в Москві завершив свою роботу ХІІ з'їзд РКП(б), резолюцією якого було започатковано політику коренізації на тих контрольованих більшовиками територіях, де більшість або значну частину населення становили неросіяни.

29 листопада 1919 року пленум ЦК РКП(б) ухвалив резолюцію «Про Радянську владу на Україні», якою було внесено вагомі корективи у національну і земельну політику.

22 листопада 1933 року у Харкові завершив свою роботу об'єднаний пленум ЦК і ЦКК КП(б)У, резолюцією якого вперше в історії УСРР український націоналізм було визнано головною небезпекою у національному питанні.

19 травня 1919 року під жорстким тиском Кремля і, зокрема, за особистої присутності членів політбюро ЦК РКП(б) Льва Троцького та Льва Камєнєва, ВУЦВК затвердив резолюцію про потребу об'єднання військових сил усіх радянських республік та зосередження необхідних для цього матеріальних сил навколо спільного центру.

16 жовтня 1925 року рішенням Президії ЦВК СРСР Україна передала Росії Східний Донбас і Таганріжжя, а замість очікуваної Північної Слобожанщини отримала лише зовсім незначні території на північному сході.

21-28 вересня 1917 року у Києві відбувся скликаний за ініціативою Української Центральної Ради з'їзд народів Росії.

15 липня 1923 року в Харкові відбулося спеціальне засідання РНК УСРР, присвячене проводам з України Християна Раковського, призначеного повноважним представником СРСР в Англії.

14 липня 1928 року об'єднаний пленум ЦК і ЦКК КП(б)У формально затвердив рішення ЦК ВКП(б) про призначення на посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, який замінив відкликаного до Москви Лазаря Кагановича.

7 липня 1933 року, після ранкового засідання політбюро ЦК КП(б)У, на якому від Миколи Скрипника вкотре вимагали «справжнього» покаяння за допущені «помилки» у здійсненні національної політики, він покінчив життя самогубством.

6 липня 1923 року Центральний Виконавчий Комітет СРСР затвердив доопрацьований «Договір про створення СРСР» та ухвалену ще в грудні 1922 року «Декларацію про створення СРСР» та увів їх у дію як Конституцію СРСР.

5 липня 1918 року в Москві розпочав роботу установчий з'їзд Комуністичної партії України, створеної шляхом об'єднання наявних в Україні російських більшовиків та лівих українських соціал-демократів.

12 червня 1918 року делегації Української Держави та РСФСР, «зібравшись у Києві для утворення між названими двома незалежними державами договору про мир», уклали попередній мирний договір, умови якого мали діяти до завершення переговорів.

11 червня 1937 року на закритому судовому засіданні Спеціальної судової палати Верховного Суду СРСР до смертної кари засуджена група вищих радянських воєначальників — маршал Михайло Тухачевський, командарми Йона Якір, Ієронім Уборевич і Август Корк, комкори Роберт Ейдеман, Вітовт Путна, Борис Фельдман і Віталій Примаков.

21 травня 1917 року в Києві завершив роботу Перший Всеукраїнський військовий з'їзд, який «зажадав, аби Центральна Рада негайно вжила рішучих заходів до здійснення даних їй Національним конгресом доручень».

12 квітня 1922 року ВУЦВК "в додаток до постанови своєї від 30 листопада 1921 року" ухвалив "подарувати повну персональну амністію всім, що є закордоном особам українського громадянства", які раніше воювали на боці регулярних антирадянських армій.

21 березня 1919 року президент Угорщини Міхай Карої доручив формування нового уряду соціал-демократам, які прийняли пропозицію та, об'єднавшись з комуністами в Угорську соціалістичну партію, проголосили створення Угорської Радянської Республіки.

18 березня 1921 року у Ризі було укладено «Мировий договір між Україною і Росією з одної сторони й Польщею з другої», який підсумував результати Польсько-радянської війни та визначив кордон між переговірними сторонами.

10 березня 1919 року завершився розпочатий 6 березня ІІІ Всеукраїнський з'їзд рад, який узаконив радянську владу в Україні, схвалив курс на комуністичне будівництво та затвердив у цілому Конституцію УСРР.

26 лютого 1939 року за винесеним того ж дня вироком Військової колегії Верховного суду СРСР у Москві розстріляно перших осіб УСРР та КП(б)У зразка 1932-33 років — Павла Постишева, Станіслава Косіора та Власа Чубаря.

25 (12) лютого 1918 року Центральна Рада затвердила "Закон про заведення на Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час", на виконання якого наступним за чинним тоді календарем 15 лютого ставало 1 березня, а годинник переводився на 1 годину і вісім хвилин назад.

13 лютого 1919 року, після майже двотижневої паузи з часу відставки соціал-демократа Володимира Чехівського, уряд УНР сформував позапартійний Сергій Остапенко.

12 лютого 1920 року Начальна команда Української Галицької армії уклала з Революційною військовою радою 12 армії РСФРР угоду про злиття УГА з Червоною армією, за якою галицькі частини зберігали свою осібність та реорганізовувалися у три окремі бригади.

12 лютого 1918 року делегатами IV Обласного з'їзду рад робітничих депутатів Донецько-Криворізького басейну ухвалено резолюцію про створення Донецько-Криворізької республіки, яку вони бачили такою, що на рівних з радянською УНР засадах входить до складу радянської федеративної Росії.

9 лютого 1918 року російські радянські війська під командуванням російського лівого есера Михайла Муравйова після кількаденного артилерійського обстрілу захопили столицю Української Народної Республіки Київ та влаштували у місті терор, жертвами якого стали кілька тисяч осіб.

27 січня 1938 року пленум ЦК КП(б)У формально підтвердив ухвалене в Москві трьома дням раніше рішення про відкликання з України Станіслава Косіора і призначення виконуючим обов'язки Першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова.

28 грудня 1920 року Володимир Ленін та Георгій Чичерін з російського боку та Християн Раковський з боку УСРР підписали "Союзний Робітниче-Селянський договір між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою й Українською Соціалістичною Радянською Республікою", яким РСФРР вперше формально визнавала незалежність УСРР.

27 грудня 1918 року Тимчасовий робітниче-селянський уряд України ухвалив рішення про свій переїзд із Суджі до Білгорода.

24-25 грудня 1917 року в Харкові відбувся І Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, солдатських та частини селянських депутатів, який проголосив Україну республікою рад та федеративною частиною Російської республіки, а також обрав Тимчасовий ЦВК рад України.

24 грудня 1924 року президія виконкому Комінтерну ухвалила рішення про розпуск Української комуністичної партії як окремої партії та рекомендувала провести це рішення так, щоб члени УКП могли увійти до складу КП(б)У, яка була обласною філією РКП(б).

Увечері 17 грудня 1917 року в Києві розпочав роботу скликаний за ініціативою більшовицьких організацій Всеукраїнський з'їзд рад, делегати якого попри зусилля більшовиків визнали Українську Центральну Раду «тимчасовим правомочним законодавчим органом революційної демократії України», висловили їй «цілковите довір'я» та пообіцяли «свою рішучу піддержку».

14 грудня 1932 року ЦК ВКП(б) і РНК СРСР ухвалив постанову «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західній області», якою кардинально змінив підходи до національної політики: розпочиналася рішуча боротьба з «петлюрівською українізацією» в УСРР та скасовувалися будь-які прояви українізації на Північному Кавказі.

28 листопада 1918 року в залізничному вагончику в Курську було проголошено створення Тимчасового робітниче-селянського уряду України та чолі з Георгієм П'ятаковим.

21 листопада 1920 року, після отримання дозволу від польської сторони 12 тис вояків Армії УНР разом зі штабом Головного Отамана Петлюри та урядом республіки перейшли на західний берег ріки Збруч. Ця подія поставили крапку в існуванні УНР як держави на території України.

17 листопада 1919 року в Одесі делегація Української Галицької Армії уклала договір з представниками Добровольчої армії Півдня Росії про припинення бойових дій та перехід УГА під командування Антона Денікіна.

4 листопада 1940 року указом Президії Верховної Ради СРСР було встановлено деталізовану лінію кордону між Українською РСР та новоутвореною Молдавською РСР.

21 вересня 1920 року, одразу по залишенню Червоною армією території Східної Галичини, припинила своє існування Галицька СРР — остання з радянських республік, створених за межами колишньої Російської імперії.

5 вересня 1918 року РНК РСФРР ухвалив постанову «Про червоний терор», якою «забезпечення тилу шляхом терору» було названо «прямою необхідністю» більшовицької влади.

Незважаючи на те, що у південних губерніях України вже лютувала посуха, 29 липня 1921 року політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму, в якій зобов'язувалося зібрати в УСРР 100 млн пудів продподатку із врожаю 1921 року.

20 липня 1923 центральна газета радянської України «Вісті ВУЦВК» опублікувала повідомлення про оголошення Харкова столицею УСРР.

9 травня 1919 року на півдні України почалося велике антибільшовицьке повстання українського селянства, яке очолив командир 6 дивізії Української Червоної армії Ничипір Григор'єв.

20 (7) квітня 1917 року у газеті «Правда» надрукована стаття «Про завдання пролетаріату в даній революції», яка увійшла в історію під назвою «Квітневі тези».

27 березня 1921 року Надзвичайною сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ухвалено постанову "Про заміну продрозкладки податком".

19 березня 1918 року у Катеринославі закінчився ІІ Всеукраїнський з'їзд рад, на якому було схвалено Брестський мирний договір РСФРР з державами Четверного союзу і проголошено незалежність радянської України.

28-29 січня 1930 року в найдавнішому уцілілому архітектурному пам'ятнику Русі — Софійському соборі в Києві — на вимогу ДПУ було скликано зібрання єпископів та священників Української Автокефальної Православної Церкви.

30 січня 1937 року у Державному ордена Леніна Академічному театрі опери та балету УРСР у Києві закінчився XIV надзвичайний з'їзд рад УРСР. Цього дня було урочисто затверджено нову, вже третю Конституцію республіки, яка засвідчувала: «в основному» соціалізм побудовано.

24 червня 1934 року відбувся урочистий переїзд вищих владних структур УСРР з Харкова до Києва, що ознаменувало виконання ухваленого ще в січні 1934 року рішення про перенесення столиці республіки до Києва.

16 липня 1917 року на відкритому засіданні Центральної Ради Володимир Винниченко урочисто виголосив ІІ Універсал, у якому фіксувалися домовленості між Українською Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії про визнання Петроградом Генерального секретаріату Центральної Ради органом «найвищої краєвої влади Временного правительства на Україні».

12 жовтня 1924 року третьою сесією ВУЦВК VIII скликання було затверджено рішення «Про утворення в УСРР Автономної Молдавської СРР», до складу якої увійшли частини території Балтської і Одеської округ Одеської губернії і Тульчинської округи Подільської губернії.

30 грудня 1922 року у Москві відбувся І з'їзд рад СРСР, на якому делегати від РСФРР, УСРР, Білоруської СРР та Закавказької СФРР розглянули і схвалили «в основному» проект Декларації та Договору про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік.